ОСАДОВІ СТРУКТУРИ І ВИКОПНІ РЕШТКИ У ВІДКЛАДАХ ЕДІАКАРІЮ: СУЧАСНИЙ СТАН ДОСЛІДЖЕНЬ
DOI:
https://doi.org/10.30836/igs.2522-9753.2024.318412Ключові слова:
едіакарій, седиментогенез, літогенез, осадові структури, викопні решткиАнотація
Проаналізовано нові дані наукових публікацій про результати вивчення відкладів едіакарію в Україні та світі стосовно умов осадконакопичення, їх седиментаційних ознак та біогенних решток. Стаття містить матеріали з узагальнення даних стосовно результатів сучасних наукових досліджень стратотипових розрізів едіакарію у Південній Австралії (пагорби Едіакара), південно-східної частини о. Ньюфаундленд (п-в Авалон) та узбережжя Білого моря. Висвітлено новітні прецизійні методи досліджень, які використовуються для розробки питань стратиграфії, седиментології, геохімії, палеонтології тощо. Показано основні стадії седиментаційних та еволюційних процесів в екосистемі едіакарію Волино-Поділля та досліджено вплив фаціальних умов на таксономічний склад біотичних асоціацій, просторову неоднорідність угрупувань та морфологічні особливості скам’янілих решток. Показано присутність деяких представників біоти авалонського, едіакара-біломорського та намібійського типу у товщі едіакарію Поділля. Аналіз таксономічного складу вивчених біотичних асоціацій та даних “абсолютного” віку максимального розквіту біоти едіакарського типу (встановлено у ломозівських і ямпільських верствах), дозволяють вважати подільську біоту могилівського часу молодшою за авалонську асоціацію, але дещо старшу за біломорську та південно-австралійську.
Посилання
Arrouy M.J., Warren L.V., Quaglio F., Gómez-Peral L., Inglez L., Penzo V., Simões M. G., Poiré D.G., 2023. The missing mats: MISS diversity and influence on life preservation in the late Ediacaran of the Tandilia System, Argentina. Brazilian Journal of Geology. 53 (2). DOI: https://doi.org/10.1590/2317-4889202320220093.
Boag T.H., Darroch S.A.F., Laflamme M., 2016. Ediacaran distributions in space and time: testing assemblage concepts of earliest macroscopic body fossils. Paleobiology. 42(4). Pp. 574–594. DOI: https://doi.org/10.1017/pab.2016.20.
Bottjer D., Clapham M., 2006. Evolutionary Paleoecology of Ediacaran Benthic Marine Animals. Neoproterozoic Geobiology and Paleobiology. DOI: https://doi.org/10.1007/1-4020-5202-2_4.
Callow R.H.T., Battison L., Brasier M.D., 2011. Diverse microbially induced sedimentary structures from 1Ga lakes of the Diabaig Formation, Torridon Group, northwest Scotland, Sedimentary Geology. Vol. 239, Iss. 3–4. Pp. 117–128. DOI: https://doi.org/https://doi.org/10.1016/j.sedgeo.2011.06.002.
Darroch S.A.F., Smith E.F., Nelson L.L., Craffey M., Schiffbauer J.D., Laflamme M., 2023. Causes and consequences of end-Ediacaran extinction: An update. Cambridge Prisms: Extinction. Cambridge University Press. Vol. 1. e15. Pp. 1–15. DOI: https://doi.org/10.1017/ext.2023.12.
Droser M.L., Evans S.D., Tarhan L.G., Surprenant R.L., Hughes I.V., Hughes E.B., Gehling J.G., 2022. What Happens Between Depositional Events, Stays Between Depositional Events: The Significance of OrganicMat Surfaces in the Capture of Ediacara Communities and the Sedimentary Rocks That Preserve Them. Front. Earth Sci. 10:826353. DOI: https://doi.org/10.3389/feart.2022.826353.
Droser M., Tarhan L., Evans S., Surprenant R., Gehling J., 2020. Biostratinomy of the Ediacara Member (Rawnsley Quartzite, South Australia): implications for depositional environments, ecology and biology of Ediacara organisms. Interface Focus. 10. 20190100. DOI: https://doi.org/10.1098/rsfs.2019.0100.
Francovschi I., Grǎdinaru E., Li H., Shumlyanskyy L., Ciobotaru V., 2021. U-Pb geochronology and Hf isotope systematics of detrital zircon from the late Ediacaran Kalyus Beds (East European Platform): Palaeogeographic evolution of southwestern Baltica and constraints on the Ediacaran biota. Precambrian Research. Vol. 355. Article 106062. DOI: https://doi.org/10.1016/j.precamres.2020.106062.
Gibson B., Schiffbauer J., Wallace A., Darroch S., 2023. The role of iron in the formation of Ediacaran 'death masks'. Geobiology. 21. DOI: https://doi.org/10.1111/gbi.12551.
Hull P.M., Darroch S.A.F., 2013. Mass Extinctions and the Structure and Function of Ecosystems. The Paleontological Society Papers. 19. Pp. 115–156. DOI: https://doi.org/10.1017/S1089332600002710
Kenchington C.G., Wilby P.R., 2014. Of Time and Taphonomy: Preservation in the Ediacaran. The Paleontological Society Papers. 20. Pp. 101–122. DOI: https://doi.org/10.1017/S1089332600002825
Menon L., Mcilroy D., Brasier M., 2016. "Intrites" from the Ediacaran Longmyndian Supergroup, UK: A new form of microbially-induced sedimentary structure (MISS). Geological Society, London, Special Publications. 448. Pp. 271–285. DOI: https://doi.org/10.1144/SP448.12.
Mussini G., Dunn F., 2023. Decline and fall of the Ediacarans: late-Neoproterozoic extinctions and the rise of the modern biosphere. Biological reviews of the Cambridge Philosophical Society. 99. DOI: https://doi.org/10.1111/brv.13014.
Narbonne G.M., Xiao S., Shields G.A., 2012. The Ediacaran period. In: Gehling J.G. (ed.), The Geologic Time Scale. Elsevier. Pp. 413–435. DOI: https://doi.org/10.1016/B978-0-444-59425-9.00018-4.
Retallack G.J., 2016. Ediacaran sedimentology and paleoecology of Newfoundland reconsidered, Sedimentary Geology, Vol. 333. Pp. 15–31, https://doi.org/10.1016/j.sedgeo.2015.12.001.
Segessenman, D.C., Peters, S.E., 2024. Transgression–regression cycles drive correlations in Ediacaran–Cambrian rock and fossil records. Paleobiology. 50(1). Pp. 150–163. DOI: https://doi.org/10.1017/pab.2023.31.
