АСОЦІАЦІЯ БЕНТОСНОЇ МАКРОБІОТИ ПІЗНЬОГО ЕДІАКАРІЮ ПОДІЛЛЯ ЗА ВІДКЛАДАМИ МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКОЇ СЕРІЇ В КАР'ЄРІ БІЛЯ ДНІСТРОВСЬКОЇ ГЕС
Текст
DOI:
https://doi.org/10.30836/igs.2522-9753.2022.268218Ключові слова:
едіакарій, венд, докембрійські організми, Новодністровський кар’єр, ПоділляАнотація
Встановлено, що максимальний рівень різноманіття біоти едіакарського типу у Волино-Подільському седиментаційному басейні існував у часовому інтервалі, який відповідає ломозівським і ямпільським верствам могилівської світи. Дослідження ізотопного віку показали, що цей період закінчився 557 млн. років тому. В період накопичення лядівських верств панували екологічні умови, які унеможливили існування класичної едіакарської біоти. У відкладах бернашівських верств спостерігається менш численна біотична асоціація перехідного типу з окремими представниками типової едіакарської асоціації. На основі вивчення розрізу в кар’єрі біля Дністровської ГЕС відтворено палеоекологічні умови в басейні седиментації. Зібрано понад 1000 екз. скам’янілостей м’якотілих організмів та слідів їхньої життєдіяльності. Понад три десятки таксонів видового рангу виявлені на Поділлі вперше. Триває вивчення значної кількості нових видів. Встановлено, що в біотичній асоціації могилівської світи домінували проблематичні фрондоморфні та сферичні організми, які часом досягали значних розмірів. Виявлено, що в екосистемі пізньо‑ едіакарського мілководдя існували ймовірні предки кількох груп біоти фанерозойського типу: Cnidaria, Porifera, Lophotrochozoa, Mollusca та Metaphita. Зібрано скам’янілі рештки найдавніших ймовірних представників типу Chordata підтипу Tunicata, які, за даними кількох дослідницьких груп, є найбільш ймовірними предками хребетних. Встановлено, що деякі організми едіакарію використовували життєві стратегії, типові для представників більш пізніх біот: комбінації різних типів розмноження, активну реакцію на зовнішні фактори середовища тощо. Запропоновано нові методи досліджень скам’янілостей та отримано важливі результати в процесі їх використання. Встановлено, що доволі різкі зміни таксономічного складу біотичних асоціацій у розрізі відкладів зумовлені фаціальними умовами та еволюційними процесами. Це дає можливість застосування скам’янілих решток біоти едіакарського періоду для потреб біостратиграфії та кореляції з одновіковими відкладами в інших регіонах.
Посилання
Velikanov V. A., Aseeva E. A., Fedonkin M. A.,1983. Vendian of Ukraine. Kyiv: Naukova Dumka. 162 p. (In Russian).
Gnilovskaya M. B., Ishchenko A. A., Kolesnikov Ch.M., Korenchuk L. V., Udaltsov A. P., 1988. Vendotenides of the East European Platform. Leningrad: Nauka. 143 p. (In Russian).
Zaika-Novatsky V. S., Velikanov V. A., Koval A. P., 1968. The first representative of the Ediacaran fauna in the Vendian of the Russian Platform (Upper Precambrian). Paleontological Journal, No. 2. Pp. 133–134. (In Russian).
Ivantsov A. Yu., Gritsenko V. P., Paliy V. A., Velikanov V. A., Konstantinenko L. I., Menasova A. Sh., Fedonkin M. A., Zakrevskaya E. A., Serezhnikova E. A., 2015. Upper Vendian macrofossils of Eastern Europe. Middle Dniester area and Volhynia. Moscow: PIN RAS. 144 p. (In Russian).
Ivantsov A. Yu., Malakhovskaya Ya. E., 2002. Giant tracefossils of Vendian animals. Doklady Akademii Nauk. Vol. 385. No. 3. Pp. 618–622. (In Russian).
Krasovsky A. V., 1916. From geological observations in the Podolia province (preliminary report). Notes of the Imperial Society of Natural Science, Anthropology and Ethnography. Geological department. Vol. 3. Pp.22–27. (In Russian).
Martyshyn A. I., 2012. Ediacaran fauna of the Yampil sandstones of Vendian of Podillia. Geolog Ukrainy. No. 4 (40). Pp. 97–104. (In Ukrainian).
Martyshyn A., Gritsenko V., Reshetnik M., 2019. Phanerozoic strategies in the life cycle of Vendian organisms Nemiana simpex Palij. Materials of the X All-Ukrainian Scientific Conference. Lviv. Pp. 15–17. (In Ukrainian).
Paliy V. M., 1969. On a new species of Cyclomedusa from the Vendian of Podolia. Paleontologicheskiy Sbornik. No. 6. Issue. 1. Pp.110–113. (In Russian).
Paliy V. M., 1976. Remains of non-skeletal fauna and traces of vital activity from deposits of the Upper Precambrian and Lower Cambrian of Podolia. In: Paleontology and stratigraphy of the Upper Precambrian and Lower Paleozoic of the southwest of the East European Platform (Ed. Shulga P. L.). Kyiv: Naukova Dumka. Pp.63–77. (In Russian).
Reshetnik M., Gritsenko V., Martyshyn A., 2021. Signs of the bacterial nature of Vendian organisms Nemiana simplex. Bulletin of the Kyiv Taras Shevchenko National University. Zagalna that historical geology. Issue 1 (92). Kyiv. Pp.6–10. (In Ukrainian).
Ryabenko V. A., Velikanov V. A., Aseeva E. A., Paliy V. M., Tsegelnyuk P. D., Zernetskaya N. V., 1976. Paleontology and stratigraphy of the Upper Precambrian and Lower Paleozoic of the southwest of the East European Platform. Kyiv: Naukova Dumka. 168 p. (In Russian).
Sokolov B. S., 1968. Sabelliditida (Pogonophora) of the Vendian and Early Cambrian of the USSR. Mezhdunarodnyi geologicheskiy congress. XXIII session. Paleontological problems. Mosсow: Nauka. Pp.73–79. (In Russian).
Sokolov B. S., 1976. The organic world of the Earth on the way to the Phanerozoic differentiation. Bulletin of the Academy of Sciences of the USSR. No. 1. Pp.126–143. (In Russian).
Sprigg R. C., 1949. Early Cambrian ‘jellyfishes’ of Ediacara, South Australia and Mount John, Kimberley District, Western Australia. Transactions of the Royal Society of South Australia. Vol. 73. Pp. 72–99.
Glaessner M. F., Daily B., 1959. The geology and late Precambrian fauna of the Ediacara fossil reserve. Records of the South Australian Museum. Vol. 13. Pp. 369–401.
Glaessner M. F., Wade M., 1966. The Late Precambrian fossils from Ediacaria, South Australia. Paleontology. Vol. 9, No. 4. Pp. 599–628.
Gozhik P. F. (Ed.), 2013. Stratigraphy of the Upper Proterozoic and Phanerozoic of Ukraine. Kyiv: Logos. 637 p. (In Ukrainian).
Fedonkin M. A., 1981. Belomorian Vendian biota (Precambrian non-skeletal fauna of the north of the Russian Platform). Moscow: Nauka. 100 p. (Works GIN; No. 342). (In Russian).
Fedonkin M. A., 1983. Organic world of Vendian. Results of science and technology. Moscow: VINITI. Vol. 12. Stratigraphy. Paleontology. 128 p. (In Russian).
Antcliffe J. B., Gooday A. J., Brasier M. D., 2011. Testing t h e p roto z o a n hy p ot h e s i s fo r E d i a c a r a n fo s s i l s : a d eve l o p m e n t a l a n a l y s i s o f Pa l a e o p a s c i c h n u s . Palaeontology. Vol. 54 (5). Pp. 1157–1175. http://dx.doi. org/10.1111/j.1475–4983.2011.01058.x
Bobrovskiy I., Hope J. M., Krasnova A., Ivantsov A., Brocks J. J., 2018. Molecular fossils from organically preserved Ediacaran biota reveal cyanobacterial origin for Beltanelliformis. Nature Ecology & Evolution. V. 2. Pp. 437–440. https://doi. org/10.1038/s41559–017–0438–6
Bobrovskiy. I., Hope J. M., Ivantsov A., Nettersheim B. J., Hallmann C., Brocks J. J., 2019. Ancient steroids establish the Ediacaran fossil Dickinsonia as one of the earliest animals. Science. Vol. 361. Issue 6408. Pp. 1246–1249. DOI: 10.1126/ science.aat7228
Bobrovskiy I., Nagovitsyn A., Hope J. M., Luzhnaya E., Brocks J. J., 2022. Guts, gut contents, and feeding strategies of Ediacaran animals. Current Biology. Vol. 32. Pp. 1–8. https://doi. org/10.1016/j.cub.2022.10.051
Bonnet N. Y.K., Rocha R. M., Carman M. R., 2013. Ascididae Herdman, 1882 (Tunicata: Ascidiacea) on the Pacific coast of Panama. Zootaxa. V. 3691(3). Pp. 351–364. https://doi. org/10.11646/zootaxa.3691.3.4
Brasier M., Liu A. G., Menon L., Matthew J. J., McIlroy D., Wacey D., 2013. Explaining the exceptional preservation of Ediacaran rangeomorphs from Spaniard’s Bay, Newfoundland: A hydraulic Model. Precambrian Research. Vol. 231. Pp. 122–135. https:// doi.org/10.1016/j.precamres.2013.03.013
Chen J.-Y., Huang D.-Y., Peng Q.-Q., Chi H.-M., Wang X.-Q., Feng M., 2003. The first Tunicate from the Early Cambrian of South China. PNAS. No. 14. Pp. 8314–8318. https://doi. org/10.1073/pnas.1431177100
Crimes T. P., Legg I., Marcos A., Arboleya M., 1977. Late Precambrian — low Lower Cambrian trace fossils from Spain. Geological Journal. Special Issue. No. 9. Pp. 91–138.
Delsuc F., Brinkmann K., Chourrout D., Philippe H., 2006. Tunicates and not Cephalochordates are the Closest Living Relatives of Vertebrates. Nature. Vol. 439. No. 7079. Pp. 965–968. https://doi.org/10.1038/nature04336
Dzik J., 2005. Behavioral and anatomical unity of the earliest burrowing animals and the cause of the ‘Cambrian explosion’. Paleobiology. Vol. 31. Pp. 507–525.
Dzik J., Martyshyn A., 2015. Taphonomy of the Ediacaran Podolimirus and associated dipleurozoans from the Vendian of Ukraine. Precambrian Research. Vol. 269. Pp. 139–146. https://doi.org/10.1016/j.precamres.2015.08.015
Dzik J., Martyshyn A., 2017. Hydraulic sediment penetration and seasonal growth of petalonamean basal discs from the Vendian of Ukraine. Precambrian Research. Vol. 302. Pp. 140–149. https://doi.org/10.1016/j.precamres.2017.09.024
Elliott D. A., Trusler P. W., Narbonne G. M., Vickers-Rich P., Morton N., Hall M., Hoffmann K. H., Schneider G. I.C., 2016. Ernietta from the late Edicaran Nama Group, Namibia. Journal of Paleontology. Vol. 90 (06). Pp. 1017–1026. https://doi. org/10.1017/jpa.2016.94
Fedonkin M.A, Simonetta M. A., Ivantsov A. Yu., 2007. New data on Kimberella, the Vendian mollusc-like organism (White Sea region, Russia): palaeoecological and evolutionary implications. In. The rise and fall of the Ediacaran biota. Geological Society, London, Special Publications, 286. Ed. by Vickers-Rich P., Komarower P. Bath, UK. The Geological Society. Pp. 157–179. https://doi.org/10.1144/SP286.12
Fenton C. L., Fenton, M.A., 1937. Archaeonassa: Cambrian snail trails and burrows. American Midland Naturalist. Vol. 18. Pp. 454–458.
Gehling J. G., Runnegar B. N., Droser M. L., 2014. Scratch Traces of Large Ediacara Bilaterian Animals. Journal of Paleontology. Vol. 88 (2). Pp. 284–298. https://doi.org/10.1666/13–054
Gibson B. M., Darroch S. A.F., Maloney K. M., Laflamme M., 2019. The Importance of Size and Location Within Gregarious Populations of Ernietta plateauensis. Front. Earth Sci. Vol. 749150. https://doi: 10.3389/feart.2021.749150
Glaessner M. F., Walter M. R., 1975. New Precambrian fossils from the Arumbera Sandstone, Northern Territory, Australia. Alcheringa. Vol. 1. Pp. 59–69.
Ivantsov A. Yu., 2013. Trace Fossils of Precambrian Metazoans «Vendobionta» and «Mollusks» // Stratigraphy and Geological Correlation. Vol. 21 (3). Pp. 252–264.
Ivantsov A. Yu., Gritsenko V. P., Konstantinenko L. I., Zakrevskaya M. A., 2014. Revision of the Problematic Vendian Macrofossil Beltanelliformis (Beltanelloides, Nemiana). Paleontological Journal. Vol. 48 (13). Pp. 1423–1448.
Kolesnikov A. V., Rogov V. I., Bykova N., Danelian T., Clausen S., Maslov A. V., Grazhdankin D. V., 2018. The oldest skeletal macroscopic organism Palaeopascichnus linearis. Precambrian Recearch. Vol. 316. Pp. 24–37. https://doi.org/10.1016/j. precamres.2018.07.017
Kolesnikov A. V., Desiatkin V., 2022. Taxonomy and palaeoenvironmental distribution of palaeopascichnids. Geological Magazine. Pp. 1–17. https://doi.org/10.1017/ S0016756822000437
Laflamme M., Xiao S., Kowalewski M., 2009. Osmotrophy in modular Ediacaran organisms. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. Vol. 106. Pp. 14438–14443. https://doi.org/10.1073/ pnas.0904836106
Laflamme M., Darroch S. A.F., Tweedt S. M., Peterson K. J., Erwin D. H., 2013. The end of the Ediacara biota: Extinction, biotic replacement, or Cheshire Cat? Gondwana Research. Vol. 23. Pp. 558–573. https://doi: 10.1098/rspb.2015.1003
Leonov M. V., 2007. Comparative taphonomy of Vendian genera Beltanelloides and Nemiana: taxonomy and lifestyle. In; The rise and fall of the Ediacaran biota. Geological Society, London, Special Publications, 286 / Ed. by Vickers-Rich P., Komarower P. Bath, UK. The Geological Society. Pp. 259–267.
Martyshyn A., 2017. Probable See Anemones (Cnidaria) from the Late Precambrian of Ukraine. Otvoreny geologicky kongres Slovenskej geologickej spolocnosti a Ceske geologicke spolecnosti. Vysoke Tatry. P. 100.
Martyshyn A. I., 2019. Cnidaria and Porifera fossils in the Late Ediacaran deposits in Ukraine. 13th International Symposium on Fossil Cnidaria and Porifera. Modena. P. 44.
Martyshyn A. I., Chupryna A. M., 2019. Precambrian ancestors of Lophotrochozoa in the Ediacaran deposits of Podillya (Ukraine). Paleontological studies of the Don-Dnieper depression. Materials of the international scientific conference and XXXIX session of the Paleontological Society of the NAS of Ukraine. Kyiv. P. 13.
Martyshyn A., Uchman A., 2021. New Ediacaran fossils from the Ukraine, some with a putative tunicate relationship. Paläontologische Zeitschrift. Vol. 95. Pp. 623–639. https:// doi.org/10.1007/s12542–021–00596–1
McMahon W.J., Davies N. S., Liu A. G., and Went D. J., 2022. Enigma variations: characteristics and likely origin of the problematic surface texture Arumberia, as recognized from an exceptional bedding plane exposure and the global record. Geological Magazine. Vol. 159. Pp. 1–20. https://doi. org/10.1017/S0016756821000777
Mikulas R., Fatka O., 2017. Ichnogenus Astropolichnus in the Middle Cambrian of the Barrandian area, Czech Republic. Historical Biology. Vol. 24 (4). Pp. 1–8. https://doi.org/10.10 80/10420940.2017.1292908
Narbonne G. M., Laflamme M., Greentree C., Trusler P., 2009. Reconstructing a lost world: Ediacaran rangeomorphs from Spaniard’s Bay, Newfoundland. Journal of Paleontology. V. 83. No 4. Pp. 503–523. https://dx.doi.org/10.1666/08–072r1.1
Nesterovsky V. A., Martyshyn A. I., Chupryna A. M., 2018. New biocenosis model of Vendian (Ediacaran) sedimentation basin of Podilia (Ukraine). Journal Geology, Geography, Geoecology. No. 27 (1). Pp. 95–107. https://doi.org/10.15421/111835
Pflug H. D., 1972. Zur Fauna der Nama-Schichten in Südwest-Afrika. III. Erniettomorpha, Bau und Systematik. Palaeontographica Abt. A. Vol. 139. Pp. 134–170.
Seilacher A., Grazhdankin D., Legouta A., 2003. Ediacaran biota: the dawn of animal life in the shadow of giant protists. Palaeontological Research. Vol. 7. Pp. 43–54. https://doi. org/10.2517/prpsj.7.43
Soldatenko Y., el Albani A., Ruzina M., Fontaine C., Nesterovsky V., Paquette J.-L., Meunier A., Ovtcharova M., 2019. Precise U-Pb age constraints on the Ediacaran biota in Podolia, East European Platform, Ukraine. Nature Scientific Reports. Pp. 1–13. https://doi.org/10.1038/s41598–018–38448–9
Sprigg R. C., 1949. Early Cambrian ‘jellyfishes’ of Ediacara, South Australia and Mount John, Kimberley District, Western Australia. Transactions of the Royal Society of South Australia. Vol. 73. Pp. 72–99.
Uchman A., Martyshyn A., 2019. Taxis behaviour of burrowing organisms recorded in an Ediacaran trace fossil from Ukraine. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. Pp. 1–9. https://doi.org/10.1016/j.palaeo.2019.109441
Xiao S., Chen Z., Zhou C., Yuan X., 2019. Surfing in and on microbial mats: Oxygen-related behavior of a terminal Ediacaran bilaterian animal. Geology. Vol. 47. https://doi.org/10.1130/ G46474.1
Zessin W., 2008. Neue Ediacara-Fossilien aus der Nama Formation Südwestafrikas (Namibia). Ursus, Mitteilungsblatt des Zoovereins und des Zoos Schwerin. Vol. 14. No. 1. Pp. 39–52.
